Як виконувати домашні завдання з дитиною - поради психолога

 Як виконувати домашні завдання з дитиною - поради психолога

Виконання домашніх завдань з дитиною часто перетворюється на каторгу. До чого тільки батьки не вдаються, щоб заохотити своє чадо робити уроки: пропонують гроші, подарунки або виконують завдання замість неї.

Фахівці радять підходити до виконання домашнього завдання з дитиною виважено. 

Хотілося б, аби батьки взяли собі на озброєння слова відомого італійського педагога Марії Монтесорі: "Допоможіть мені все зробити самому"

У чому полягає допомога у виконанні домашніх завдань?

- Допомагати дитині з виконанням домашньої роботи зовсім не означає робити замість неї. Часто батькам легше самостійно розв'язати приклад чи скласти кілька речень, ніж витрачати час і нерви на дитину. Цього робити не можна. Краще, якщо ви сидітимете поруч з дитиною, а вона буде до вас звертатися, якщо виникнуть труднощі. Не можна стояти у дитини над головою і просто контролювати її. Вона навпаки буде нервувати і втрачатиме стимул до роботи. Спочатку домашні завдання слід робити на чернетці. Так ви зможете вказати на усі помилки. Крім того, треба перевіряти готову роботу. Вчіть дитину мислити, аналізувати, порівнювати. Найголовніше, щоб у неї з'явилася звичка робити домашнє самостійно.

Як краще з дитиною робити завдання, щоб це було не виснажливо ні для неї, ні для батьків?

- Перш за все, виконувати домашні завдання треба у комфорті. Потрібно організувати своєму чаду постійне робоче місце: її стіл, зручний стілець, настільну лампу, полицю для зошитів та книжок. Це формуватиме у дитини відповідний робочий настрій та бажання виконувати уроки. По-друге, перед виконанням домашніх завдань дитина має відпочити після шкільних занять. Після школи близько години треба погуляти. Після прогулянки - пообідати, відпочити чи подивитися улюблений мультфільм.

З чого приступити до виконання завдань?

- Якщо дитина недостатньо активна, то краще розпочати роботу з більш легких завдань або її улюблених предметів. Якщо дитина швидко стомлюється - розпочніть із складних і поступово переходьте до легких. Намагайтеся зробити між виконаними завданнями невеличкі перерви по п'ять-десять хвилин. У ці проміжки можна трішки відволіктися і погратися. Частину письмових предметів, якщо є можливість, краще робити у вихідні. Це допоможе зменшити тижневе навантаження. Разом з тим не потрібно перетворювати вихідні у суцільне виконання домашніх завдань.

Що робити, якщо дитина відмовляється робити уроки?

- Для початку визначте час для виконання усіх домашніх завдань. Дитині треба усвідомити, виконавши домашні завдання - вона матиме вільний час. Важливо мотивувати дитину. Слід пояснити, що кожний шкільний предмет важливий для подальшого навчання, для здобуття улюбленої професії. Формуйте позитивне відношення до навчання. Головне, не перетворюйте виконання уроків у покарання. Не залякуйте майбутніми труднощами. Це негативно впливає на рівень активності та сприяє відчуттю невпевненості у власних силах.

Ні в якому разі дитину не можна карати?

- Критика неприпустима. Не ображайте дитину. З цього нічого хорошого не вийде. У дитини може з'явитися страх перед виконанням уроків. Крім того, це може викликати дитячу травму. Навпаки, більше хваліть дитину. Причому похвала повинна бути справедливою. Діти відмінні психологи і дуже тонко відчувають нещирість.

Чи можна стимулювати до виконання домашніх завдань подарунками чи грошима?

- Головне, щоб дитина відчувала підтримку і повагу. Мовляв, ти молодець, твої зусилля привели до позитивного результату. Дитину треба частішу обіймати та цілувати. Ось це найголовніші стимули. Не можна давати за виконання домашнього завдання якісь іграшки чи солодощі, а тим більше гроші. До цього швидко звикають. У майбутньому дитина буде щось робити лише задля власної вигоди.

Батькам про толерантність

 На розвиток особистості дитини, її духовності й душевності негативно впливають прояви недоброзичливості, недружелюбності, озлобленості й агресивності, настрої взаємної нетерпимості, культурного егоїзму. На противагу зазначеним негативним проявам потрібно виховувати (і в дітях, і в дорослих) толерантність – здатність без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя іншої людини, що відрізняються від власних. Батькам потрібно з уважністю поставитися до виховання дитячої толерантності як інтегративної якості і знати шляхи її формування.

Толерантність – ставлення до інших людей як цінності, що виражається у визнанні, розумінні та прийнятті представників інших культур; це терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки. Толерантність особистості є суттєвим фактором соціалізації дитини і значною мірою визначає успішність її подальшого життєвого шляху.

Толерантність батьків у свою чергу передбачає повагу до самобутнього внутрішнього світу дитини, віру в перемогу добрих починань у міжособистісних відносинах, відмову від методів грубого примусу й будь-яких форм авторитаризму. Толерантність – не окрема якість, а сумарна характеристика взаємопов’язаних властивостей особистості. Аби виховати толерантну особистість, винятково важливим є підтримувати толерантні стосунки між членами родини, адже діти – дзеркало відносин і характерів батьків і найближчого оточення. Толерантним буде ставлення до дитини, якщо батьки не ображають її, вислуховують думку дитини й рахуються з нею, вміють прощати образи і самі просять вибачення (найскладніший момент, але в той же час і найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості), уміють без сварок і конфліктів домовлятися з дитиною, утверджують гідність дитини (не ігнорують її, не проявляють неповагу до її захоплень тощо), не змушують дитину за допомогою сили робити те, що їй не хочеться.
Винятково важливим природним чинником у вихованні толерантності є батьківська любов – як джерело і гарантія благополуччя дитини. Батьки мають поводитися так, аби дитина була впевненою в тому, що її люблять, про неї піклуються. Постійний психологічний контакт з дитиною необхідний у вихованні в будь-якому віці. Основою для збереження контакту виступає щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, занепокоєння її проблемами. Формула істинної батьківської любові – це прийняття, а її сутнісне наповнення є любов – «люблю тому, що ти є, люблю такого, яким ти є».
У сім’ї, в родині дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чого ми, батьки, вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, і дитина була впевненою: у дорослих слово не розходиться з ділом. Якщо дитина бачить, що мама і тато, які щодня твердять, що брехати погано, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.
Проявляючи щирий інтерес до поглядів, захоплень своїх дітей, їхніх дій і вчинків, з повагою ставлячись до позицій і цінностей інших членів сім’ї, ви тим самим навчите їх цікавитися й поважати інших людей. Відмовившись від переконання, що тільки ви знаєте істину, а помилки роблять виключно діти, ви станете на шлях діалогу і спільного аналізу всіх дій і вчинків своїх дітей. Висловлюйте своє ставлення до негативних проявів оточуючої дійсності й обов’язково пояснюйте дітям, що відбувається, і ви навчите їх самостійному мисленню. Демонструйте модель неагресивної поведінки через повагу і визнання себе та інших людей, їх культури, звичаїв, традицій, віросповідань. Вступаючи до міжнаціональної та міжрелігійної взаємодії, ви закладатимете у своїх дітей таку саму здатність.

Батьки зможуть сформувати в дітей систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття як згода, компроміс, взаємне прийняття і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання, якщо самі сповідуватимуть цю ціннісну систему. Стиль виховання, що переважає в сім’ї, визначає, якою виросте майбутня людина. Отже, головними методами виховання в родині мають стати приклад, спільні з батьками заняття, бесіди, уболівання один за одного у різних справах, допомога у вирішенні проблем, залучення в різних видах сімейної та суспільно-корисної діяльності.

У старшому шкільному віці сімейне виховання в дусі толерантності сприяє формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення навколишньої дійсності й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях. Загалом це сприятиме розбудові суверенності нашої молодої держави, захисту національних інтересів з одночасною повагою і визнанням цінності інших культур, релігій, поглядів і позицій.

У ПРИГОДІ БАТЬКАМ СТАНУТЬ ТАКІ ПОРАДИ
1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.
2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.
3. Розповідайте своїй дитині про традиції інших народів, свята, характерні для інших країн, важливі міжнародні дати. Шануйте традиції свого народу, але не втрачайте можливості ознайомити дитину з іншими культурами, цінностями, звичаями.
4. Намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей. Літній відпочинок, подорожі в інші країни є корисними для кожного, а дитині старшого шкільного віку можна запропонувати участь в благодійних програмах і грантах.
5. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.
6. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.
7. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.
І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.