Дитина і булінг: що повинні знати батьки?

Булінг – далеко не нова проблема як для всього світу, так і для України зокрема. За одним цим словом стоять тисячі психологічних проблем у дітей. Відомо, що в Україні приблизно кожна четверта дитина стикається з цькуванням в школах, і майже половина з них нічого і нікому не розповідає, залишаючись зі своїми проблемами один на один.

Як зрозуміти, що дитина стала жертвою або провокатором булінгу? Що повинні робити батьки в такій ситуації? Як потрібно виховувати дітей, щоб не допускати таких ситуацій? Розберемо детальніше у цій публікації.

«Булінг (цькування) – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого». Закон України №8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу»

Хто може виявитися об’єктом цькування (булінгу)?

– Будь-яка людина! Абсолютно будь-яка… Кожен/на з нас має свої больові точки. Методом цькування агресор обов’язково знайде те, що зачепить саме Вас: національність, незвичайна зовнішність, бідність/багатство, особливості здоров’я … все, що завгодно.

Тому популярна і «улюблена» (але не правильна) порада, яку дають жертві цькування це: «Тобі треба зрозуміти, що в тобі не так, чим ти викликаєш таке до себе ставлення і змінитися». Часто, дуже часто людині, що зазнала цькування, намагаються пояснити, що саме вона є причиною того, що до неї погано ставляться, що в цьому є якась справедливість. Варто сказати, що і у самої жертви може бути бажання пояснити таке до себе ставлення якоюсь своєю вадою. Тому, що це дає хоч невелику, але ілюзію контролю над ситуацією.

Щодо дітей, швидше за все піддадуться булінгу ті, які не отримують у своїй родині підтримку. Вони більш незахищені і навряд чи підуть скаржитися батькам, тим самим «розв’язуючи руки» агресорам. Будь-яка інакшість, беззахисність, безумовно, швидше приверне до себе увагу, викликаючи бажання «придавити».

Як зрозуміти батькам, що їхня дитина стала жертвою агресивного цькування?

– Зверніть увагу на зміну настрою та поведінки дитини. Поговоріть з дитиною, постарайтеся делікатно з’ясувати, чим вона засмучена. Якщо зазвичай весела, товариська дитина воліє залишатися вдома, не хоче йти до школи, починає погано спати, часто застуджується, втрачає апетит, замикається в собі, то можна припустити, що в школі з нею відбувається щось погане.

Як зупинити булінг дитини?

– Якщо хтось з батьків вважає, що дитина піддається цькуванню, тоді рекомендується негайно прийти в школу до класного керівника/ці і повідомити йому, що Вашу дитину цькують. Саме з цими словами. Щоправда, деякі педагоги  цю тему розвивати не захочуть і спробують пояснити Вам, що Ваш син або Ваша дочка просто не користується популярністю у однокласників. Тут важливо самим батькам чітко розуміти різницю в тому, що далеко не кожна дитина повинна прагнути бути «Зіркою», але безпека в класі необхідна будь-якому, і чітко доносити цю думку до педагога.

Дуже часто швидка реакція і поява батьків перед задираннями здатні зупинити ситуацію булінгу, тому що вона трапляться там, де є дорослий, який дозволяє такій ситуації відбуватись.  Якщо педагог почує батьків і чітко дасть зрозуміти класу, що подібне явище неприпустиме, тоді будь-які прояви цькування погасяться досить швидко.

Якщо переговори з педагогом не принесли бажаних результатів, варто згадати, що в школі існують завучі, директор. Порада в цьому випадку досить непсихологічна – діяти максимально бюрократично. Ваша мета, як мати чи батька – захистити дитину. У запущеному випадку є сенс перевести дитину в іншу школу, клас або на домашнє навчання.

Крім вищесказаного варто вчити дітей антиманіпулятивній поведінці, щоб в подальшому вона відчувала себе впевненіше.

Як розпізнати, що дитина стала ініціатором цькування?

– Найчастіше суб’єктами булінгу стають діти, котрі піддаються насильству в сім’ї, а також ті, що пережили психотравмуючі моменти в минулому (наприклад, самі є колишніми жертвами цькування). Такі діти, швидше за все, постараються відігратися на своїх однокласниках. Але трапляється, що буллер володіє високою самооцінкою в сукупності зі зниженою емпатією. І він цілком усвідомлює свої дії. Такій дитині необхідні жорсткі кордони і зрозуміла перспектива невідворотності наслідків її дій.

Що робити в такому випадку?

– Якщо мати чи батько дізнається, що його дитина є агресором, тоді є сенс з’ясувати причини її поведінки. І вже в залежності від цього – або відправити її, наприклад, в спортивну секцію, де вона могла би виявляти свої лідерські якості без шкоди для психологічного/фізичного здоров’я інших, або приготуватися до сімейної терапії, а також пояснити ступінь юридичної відповідальності за свою поведінку. Часто потрібно і те, і інше.

Кому в випадку булінгу потрібна допомога – тому, хто здійснює цькування, тому, кого цькують чи спостерігачам? І чому?

– Булінг – це хвороба конкретної групи. Психологічну травму отримують всі: агресори, жертви, безмовні свідки. У психології є навіть термін «травма спостерігача». Багато дітей не можуть самостійно впоратися з досвідом спостереження за триваючим насильством над їхніми однокласниками. Їм може знадобитися допомога фахівця. Втім, як і всім іншим.

Варто відзначити, що далеко не в кожному класі процвітає цькування. Там, де є дружний колектив, де є педагог (завуч і/або директор школи), непримиренний з цим явищем, а також налагоджений діалог з батьками, цькування або немає взагалі, або воно швидко присікається.

Як батькам не допустити, щоб їх дитина стала жертвою/ініціатором булінгу? Чи існують відповідні правила виховання?

– Є фундаментальний єврейський закон, Заповідь: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Ваікра 19:18), що підрозділяється ще на кілька заповідей, одна з яких: «Люби Гера, бо прибульцем ти був в чужій землі» (Дварим (Второзаконня) 10:19), а також: «і прибульця не ображай і не гноби його» (Шмот (Імена) 22,20.). Пояснюється нашими мудрецями (Раші), що мова йде про словесну образу (приниження і цькування) і обмеження людини в її правах, тобто загрозу майну або життю. І такого ставлення допускати ні в якому разі не можна. Людина, наділена владою і силою, не має права обмежувати тих, на кого ця влада і сила поширюються. Про це потрібно багато розмовляти з усіма дітьми класу, в якому існує цькування.

Чи можна захистити дитину від кібербулінгу?

– У наш час набирає обертів кібербулінг. Це цькування в інтернет просторі, зокрема, в соцмережах. Кібербуллерів привертає ілюзія вседозволеності і безкарності. Швидкість поширення інформації колосальна. Завдана шкода може виявитися більшою, ніж навіть найжорсткіше шкільне цькування.

Батькам потрібно роз'яснювати дітям правила користування інтернетом: з ким спілкуватися, з ким ні; які свої фотографії можна виставляти і пересилати, а які -ні; навчити дітей блокувати небажаних співрозмовників. І обов'язково говорити, що образи в сторону будь-кого можуть стати причиною для справжнісінького судового розгляду.

Головна порада для батьків – як допомогти дитині уникнути цькування?

– Булінг – це важке випробування. Найкраще, що може зробити мати та батько для своєї дитини у цій ситуації – це дати їй зрозуміти, що з будь-якою проблемою вона може звернутися до них, отримавши необхідну підтримку і захист. Найгірше – це сказати: «Розбирайся сам/а!». Дитина одна у цій битві не впорається …

10 ідей, як заохотити дитину до занять спортом

Сьогодні деякі батьки скаржаться, що діти занадто багато часу проводять за комп'ютером, що їх складно відірвати від смартфона, що вони мало часу проводять на свіжому повітрі. Тому, пропоную вам 10 ідей — що робити, щоб ваша дитина була фізично активною.

Для того щоб дитина нормально розвивалася, необхідна фізична активність. Як і інші корисні звички, звичку займатися спортом найкраще формувати з раннього дитинства. Пропоную вам 10 ідей, як зробити так, щоб дитина полюбила спорт і хотіла більше часу проводити на свіжому повітрі. Ці рекомендації підійдуть для дітей віком від 3 років.

1. Обмежте час використання девайсів

Навіть якщо вашій дитині дуже подобається проводити час за переглядом мультфільмів, в телефоні або відеоіграх, таке проведення часу варто обмежувати. Наприклад, можна встановити час, який дозволено проводити перед екраном, і час, коли варто зайнятися чимось іншим, наприклад, погуляти на свіжому повітрі.

2. Знайдіть час для активного відпочинку

Сьогодні багато дітей перевантажені різними завданнями: домашні завдання, позакласні заняття, уроки англійської. За всім цим легко забути про те, наскільки важлива для дитини фізична активність. Тому, виділіть хоча б одну годину на день — нехай це буде час, коли дитина зможе погуляти, побігати або погратися на свіжому повітрі. На вихідних можна витратити на фізичну активність більше часу.

3. Купуйте іграшки для активного відпочинку

Чого-чого, а іграшок зараз — величезний вибір. Намагайтеся купувати дитині не тільки іграшки, якими можна гратися в помешканні, але й такі, які призначені для активності на свіжому повітрі. Як мінімум, дитині буде цікаво випробувати нову іграшку і буде ще одна причина провести трохи часу на вулиці.

4. Допомога по дому — це теж фізична активність

Якщо дитина виявляє бажання допомогти вам по дому, підіть їй назустріч. Звичайно, маленькому помічникові можна доручити не всі завдання. У той же час, допомога по дому — це теж фізична активність. Прибирання в будинку або допомога в саду, миття посуду — це те, з чим маленький помічник може впоратися. Крім того, таким способом ви з раннього віку привчаєте дитину виконувати домашні обов'язки.

5. Хваліть дитину

Причому, хваліть не тільки за результат, а й за спробу. Навіть якщо у дитини не все виходить так, як вам би хотілося, похваліть її. Навіть якщо, допомагаючи з прибиранням, маленький помічник більше насмітив, ніж допоміг — похваліть його. Якщо ви хочете добитися від дитини якоїсь поведінки (будь то заняття спортом або допомога в саду), хваліть її за все, що вона робить.

6. Будьте зразком

Найбільше, діти беруть приклад з батьків. Тому, якщо ви хочете, щоб ваша дитина займалася спортом і була фізично активною, почніть самі займатися спортом. Якщо ви кожен день робите зарядку, не сумнівайтеся, що ваша дитина буде робити так само. Якщо ви багато гуляєте на свіжому повітрі та отримуєте від цього задоволення, не сумнівайтеся, що ваша дитина теж полюбить прогулянки.

7. Проводьте час з дитиною

Для дитини важливо, щоб батьки проводили з нею час. Гуляйте увечері. У теплу пору року і по вихідних проводьте більше часу на свіжому повітрі. Грайте разом з дитиною в футбол чи волейбол. Так ви, по-перше, показуєте дитині хороший особистий приклад, по-друге, проводите з нею більше часу. Крім того, якщо у дитини щось не одразу виходить, їй буде корисна ваша підтримка.

8. Вибирайтеся на природу

Влітку і в теплу пору року влаштовуйте відпочинок на природі. І якщо походи з ночівлею в наметі підійдуть не всім, то вибратися всією родиною на річку чи в ліс — не так вже й складно. На природі дитина відпочине набагато краще, ніж вдома за комп'ютером, і у неї буде більше енергії, щоб займатися спортом та навчанням.

9. Запишіть дитину в спортивну секцію

Виберіть вид спорту, який підходить дитині за віком — такий, щоб дитині це приносило задоволення. Це може бути плавання, командні види спорту, їзда на велосипеді. Якщо потрібно, проконсультуйтеся з дитячим лікарем — він допоможе вам вибрати саме те, що потрібно дитині в певному віці.

10. Головне — комфорт і безпека дитини

Точно так само, як і з електронними пристроями, у фізичній активності важлива міра. Якщо дитина втомилася і у неї зовсім немає бажання йти на прогулянку, дозвольте їй залишитись вдома. Якщо дитина не хоче ходити в спортивну секцію, можливо, варто зробити перерву або вибрати інший вид фізичної активності. Адже здоров'я і хороше самопочуття вашої дитини — це найважливіше. 

Насильство над неповнолітніми: як говорити про це з дітьми

Останнім часом нерідко у кримінальних хроніках можна прочитати/побачити шокуючу новину: з вини дорослих загинула дитина. І дізнатися про таку трагедію можуть не лише дорослі, а й діти. І у них напевне виникає багато питань. Як говорити про подібні випадки? Як пояснити, що дорослі не завжди можуть захистити? Як розповісти про причини трагедій?

Реакція дорослого

«Я новини більше не дивитимусь!» — думаємо ми собі, переглядаючи останні добірки сюжетів вечірніх новин. Це складно, боляче та неможливо жорстоко. Втікти, сховатись, не бачити і не чути — це закономірна реакція психіки на травмуючі події. Сховати «бабайку» під ковдрою і сказати, що її нема — закономірна реакція. Але чи насправді «бабайка» зникне?.. Звичайно, ні.

Жахливі події, що інколи відбуваються із маленькими дітьми, викликають емоційну та, в певній мірі, радикальну реакцію суспільства. Бо це діти. Бо автоматично з`являється бажання покарати винних у злочинах та захистити, вберегти власних дітей. Проглядаючи новини у соціальних мережах, ми мимоволі стаємо свідком тої самої реакції оточення на травмуючі події, що були пов`язані із смертю малят. Люди відчували розпач, біль, страх та безсилля… Це досить важкі та деструктивні переживання, які можуть призвести до різних наслідків. Хтось закликає покарати винних, хтось абстрагується, а хтось застигає від страху із думкою, що з її/його дитиною може трапитись щось подібне… І тут немає «правильної» чи «неправильної» реакції, тому що будь-яка реакція на аномальні події є нормальною.

Реакція дитини

Вся сіль в тому, що ми, дорослі, поступово впораємось зі своїми переживаннями, бо, власне, на це нам вистачає досвіду та ресурсів. Але діти, які стають свідками жахливих подій, що трапляються з їх однолітками, не мають ані ресурсів, ані досвіду, аби впоратися із власними емоціями. Адже, як і дорослі, діти можуть сильно реагувати на психотравмуючі ситуації. Ситуація, де страждають інші діти є травмуючою та загрозливою, тому що дитина ідентифікує себе із постраждалим/-ою та «приміряти» досвід постраждалого/-ої на себе. Тому нам важливо вміти обговорювати ті складні ситуації, за якими спостерігають діти, і давати відповіді на їх непрості запитання.

Як говорити з дітьми про ситуації, де постраждали інші діти?

Відповідаючи на це запитання, я опишу, на мою думку, найважливіші нюанси та правила, які необхідно враховувати під час розмови.

1. Відповідайте лише тоді, коли дитина запитає першою.

Психіка дітей влаштована таким чином, що реакція може прийти не одразу, а із затримкою. Будьте готовими відповісти на запитання і говорити небагато: одне запитання — одна відповідь. Дитина може бути не готовою до ваших особистих роздумів. Якщо ж бачите зацікавленість дитини в питанні, або темі, то підтримайте її та поговоріть з нею до того моменту, коли вже буде досить.

2. Зберігайте спокій. 

Часто дорослі не говорять з дітьми про складні речі, тому що самі бояться цих речей. Буває так, що дорослі проектують власну слабкість та тривогу на дітей. Але говорити потрібно. Простими словами про складні речі. Мовою дитини.

3. Залишайтесь уважними до почуттів та емоційного стану дитини. 

Якщо ви помічаєте зміни в поведінці дитини, якщо ви бачите, що новина про загибель іншої дитини дуже засмутила та занепокоїла малюка, — зверніться до спеціаліста, який зможе дізнатись більше про стан дитини та всі страхи та тривоги, які пов`язують його страхи та подію, яка трапилась.

4. Не приховуйте правду. 

Можливо, коли ви обговорюватимете із дитиною причини загибелі іншого малюка, дитина вперше зіштовхнеться із темою смерті когось молодого. Тут слід пам`ятати, що діти сприймають смерть зовсім по іншому, не так як дорослі. Тому приховувати правду не варто, так само як і не варто уникати відповідей на запитання про смерть. Адже, якщо ми щось намагаємось «заховати», то у дитини з`являється можливість дофантазувати, додумати. І такі фантазії, зазвичай, дуже шкодять дитині.

5. Подивіться з дитиною мультфільми або почитайте книги на складні теми, припустимо, на тему смерті. 

Тоді у малюка не залишиться невирішених питань. Гадаю, що мультфільм «Коко» стане чудовим прикладом, бо він показує, що трапляється після життя.

Кожна дитина — індивідуальна. Кожна історія — унікальна. Ми не можемо знати, як відреагує малюк на ту чи іншу складну ситуацію. Але ми можемо бути готовими до складних запитань. І в цьому процесі важливі наші особисті відповіді самому собі на ці запитання.

Як виконувати домашні завдання з дитиною - поради психолога

 Як виконувати домашні завдання з дитиною - поради психолога

Виконання домашніх завдань з дитиною часто перетворюється на каторгу. До чого тільки батьки не вдаються, щоб заохотити своє чадо робити уроки: пропонують гроші, подарунки або виконують завдання замість неї.

Фахівці радять підходити до виконання домашнього завдання з дитиною виважено. 

Хотілося б, аби батьки взяли собі на озброєння слова відомого італійського педагога Марії Монтесорі: "Допоможіть мені все зробити самому"

У чому полягає допомога у виконанні домашніх завдань?

- Допомагати дитині з виконанням домашньої роботи зовсім не означає робити замість неї. Часто батькам легше самостійно розв'язати приклад чи скласти кілька речень, ніж витрачати час і нерви на дитину. Цього робити не можна. Краще, якщо ви сидітимете поруч з дитиною, а вона буде до вас звертатися, якщо виникнуть труднощі. Не можна стояти у дитини над головою і просто контролювати її. Вона навпаки буде нервувати і втрачатиме стимул до роботи. Спочатку домашні завдання слід робити на чернетці. Так ви зможете вказати на усі помилки. Крім того, треба перевіряти готову роботу. Вчіть дитину мислити, аналізувати, порівнювати. Найголовніше, щоб у неї з'явилася звичка робити домашнє самостійно.

Як краще з дитиною робити завдання, щоб це було не виснажливо ні для неї, ні для батьків?

- Перш за все, виконувати домашні завдання треба у комфорті. Потрібно організувати своєму чаду постійне робоче місце: її стіл, зручний стілець, настільну лампу, полицю для зошитів та книжок. Це формуватиме у дитини відповідний робочий настрій та бажання виконувати уроки. По-друге, перед виконанням домашніх завдань дитина має відпочити після шкільних занять. Після школи близько години треба погуляти. Після прогулянки - пообідати, відпочити чи подивитися улюблений мультфільм.

З чого приступити до виконання завдань?

- Якщо дитина недостатньо активна, то краще розпочати роботу з більш легких завдань або її улюблених предметів. Якщо дитина швидко стомлюється - розпочніть із складних і поступово переходьте до легких. Намагайтеся зробити між виконаними завданнями невеличкі перерви по п'ять-десять хвилин. У ці проміжки можна трішки відволіктися і погратися. Частину письмових предметів, якщо є можливість, краще робити у вихідні. Це допоможе зменшити тижневе навантаження. Разом з тим не потрібно перетворювати вихідні у суцільне виконання домашніх завдань.

Що робити, якщо дитина відмовляється робити уроки?

- Для початку визначте час для виконання усіх домашніх завдань. Дитині треба усвідомити, виконавши домашні завдання - вона матиме вільний час. Важливо мотивувати дитину. Слід пояснити, що кожний шкільний предмет важливий для подальшого навчання, для здобуття улюбленої професії. Формуйте позитивне відношення до навчання. Головне, не перетворюйте виконання уроків у покарання. Не залякуйте майбутніми труднощами. Це негативно впливає на рівень активності та сприяє відчуттю невпевненості у власних силах.

Ні в якому разі дитину не можна карати?

- Критика неприпустима. Не ображайте дитину. З цього нічого хорошого не вийде. У дитини може з'явитися страх перед виконанням уроків. Крім того, це може викликати дитячу травму. Навпаки, більше хваліть дитину. Причому похвала повинна бути справедливою. Діти відмінні психологи і дуже тонко відчувають нещирість.

Чи можна стимулювати до виконання домашніх завдань подарунками чи грошима?

- Головне, щоб дитина відчувала підтримку і повагу. Мовляв, ти молодець, твої зусилля привели до позитивного результату. Дитину треба частішу обіймати та цілувати. Ось це найголовніші стимули. Не можна давати за виконання домашнього завдання якісь іграшки чи солодощі, а тим більше гроші. До цього швидко звикають. У майбутньому дитина буде щось робити лише задля власної вигоди.

Батькам про толерантність

 На розвиток особистості дитини, її духовності й душевності негативно впливають прояви недоброзичливості, недружелюбності, озлобленості й агресивності, настрої взаємної нетерпимості, культурного егоїзму. На противагу зазначеним негативним проявам потрібно виховувати (і в дітях, і в дорослих) толерантність – здатність без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя іншої людини, що відрізняються від власних. Батькам потрібно з уважністю поставитися до виховання дитячої толерантності як інтегративної якості і знати шляхи її формування.

Толерантність – ставлення до інших людей як цінності, що виражається у визнанні, розумінні та прийнятті представників інших культур; це терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки. Толерантність особистості є суттєвим фактором соціалізації дитини і значною мірою визначає успішність її подальшого життєвого шляху.

Толерантність батьків у свою чергу передбачає повагу до самобутнього внутрішнього світу дитини, віру в перемогу добрих починань у міжособистісних відносинах, відмову від методів грубого примусу й будь-яких форм авторитаризму. Толерантність – не окрема якість, а сумарна характеристика взаємопов’язаних властивостей особистості. Аби виховати толерантну особистість, винятково важливим є підтримувати толерантні стосунки між членами родини, адже діти – дзеркало відносин і характерів батьків і найближчого оточення. Толерантним буде ставлення до дитини, якщо батьки не ображають її, вислуховують думку дитини й рахуються з нею, вміють прощати образи і самі просять вибачення (найскладніший момент, але в той же час і найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості), уміють без сварок і конфліктів домовлятися з дитиною, утверджують гідність дитини (не ігнорують її, не проявляють неповагу до її захоплень тощо), не змушують дитину за допомогою сили робити те, що їй не хочеться.
Винятково важливим природним чинником у вихованні толерантності є батьківська любов – як джерело і гарантія благополуччя дитини. Батьки мають поводитися так, аби дитина була впевненою в тому, що її люблять, про неї піклуються. Постійний психологічний контакт з дитиною необхідний у вихованні в будь-якому віці. Основою для збереження контакту виступає щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, занепокоєння її проблемами. Формула істинної батьківської любові – це прийняття, а її сутнісне наповнення є любов – «люблю тому, що ти є, люблю такого, яким ти є».
У сім’ї, в родині дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чого ми, батьки, вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, і дитина була впевненою: у дорослих слово не розходиться з ділом. Якщо дитина бачить, що мама і тато, які щодня твердять, що брехати погано, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.
Проявляючи щирий інтерес до поглядів, захоплень своїх дітей, їхніх дій і вчинків, з повагою ставлячись до позицій і цінностей інших членів сім’ї, ви тим самим навчите їх цікавитися й поважати інших людей. Відмовившись від переконання, що тільки ви знаєте істину, а помилки роблять виключно діти, ви станете на шлях діалогу і спільного аналізу всіх дій і вчинків своїх дітей. Висловлюйте своє ставлення до негативних проявів оточуючої дійсності й обов’язково пояснюйте дітям, що відбувається, і ви навчите їх самостійному мисленню. Демонструйте модель неагресивної поведінки через повагу і визнання себе та інших людей, їх культури, звичаїв, традицій, віросповідань. Вступаючи до міжнаціональної та міжрелігійної взаємодії, ви закладатимете у своїх дітей таку саму здатність.

Батьки зможуть сформувати в дітей систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття як згода, компроміс, взаємне прийняття і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання, якщо самі сповідуватимуть цю ціннісну систему. Стиль виховання, що переважає в сім’ї, визначає, якою виросте майбутня людина. Отже, головними методами виховання в родині мають стати приклад, спільні з батьками заняття, бесіди, уболівання один за одного у різних справах, допомога у вирішенні проблем, залучення в різних видах сімейної та суспільно-корисної діяльності.

У старшому шкільному віці сімейне виховання в дусі толерантності сприяє формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення навколишньої дійсності й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях. Загалом це сприятиме розбудові суверенності нашої молодої держави, захисту національних інтересів з одночасною повагою і визнанням цінності інших культур, релігій, поглядів і позицій.

У ПРИГОДІ БАТЬКАМ СТАНУТЬ ТАКІ ПОРАДИ
1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.
2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.
3. Розповідайте своїй дитині про традиції інших народів, свята, характерні для інших країн, важливі міжнародні дати. Шануйте традиції свого народу, але не втрачайте можливості ознайомити дитину з іншими культурами, цінностями, звичаями.
4. Намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей. Літній відпочинок, подорожі в інші країни є корисними для кожного, а дитині старшого шкільного віку можна запропонувати участь в благодійних програмах і грантах.
5. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.
6. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.
7. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.
І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.

Як виховати впевнену в собі дитину?

 Кінцева мета всіх батьків полягає в тому, щоб підготувати дітей до виживання й досягнення успіху в цьому світі. Усі цінності та знання, які прищеплюються дитині, у довгостроковій перспективі стануть її життєвим набутком. Але головна якість, яку дитина повинна розвинути в собі, щоби потім уміло скористатися здобутим, – це впевненість. Розвивати її необхідно всіма доступними способами.

Далі наводяться десять порад, які за рахунок своєї легкості і простоти допоможуть розвинути впевненість у дитини вже в ранньому віці – так, щоб з роками ця якість лише зміцнювалась і вдосконалювалась.

Визначте переваги й недоліки. Хочете знати, як розвинути в дитини впевненість у собі? У першу чергу визначте її сильні і, що більш важливо, слабкі сторони. Заохочуйте дитину розвивати сильні якості. Можливо, її варто записати у відповідний гурток чи спортивну секцію. При цьому важливо не перевантажувати дитину!

Мотивуйте на розвиток слабких сторін. Якщо ваша дитина не дуже добре вчиться, але при цьому хороший спортсмен, намагайтесь не перешкоджати її заняттям спортом. Ви повинні переконати її в тому, що вона може досягти успіху в навчанні так, як і в спорті. Це допоможе їй набути впевненості у своїх можливостях і мотивуватиме працювати над собою.

Уникайте надмірних обмежень. Нехай ваша дитина вільно займається тим, що їй подобається, гра це чи додаткове навчальне заняття. Це розвине в неї почуття незалежності та впевненості у свободі вибору. З часом вона стане впевнено приймати рішення й розуміти, що для неї добре, а що погано.

Дозвольте їй вільно експериментувати. Ваша дитина повинна вільно все пробувати і вчитись на своїх помилках; дуже важливо навчитися вставати незалежно від того, скільки разів упав! Нехай дитина спочатку разом з вами спробує що-небудь нове, наприклад, приготування їжі або катання на велосипеді, а потім дозвольте їй зробити це самостійно. Ваша присутність і підтримка додадуть дитині впевненості у собі.

Не чиніть надмірного тиску. Дослідження показують, що основна причина низької самооцінки й невпевненості в собі молодих людей пов'язана з надмірним тиском на них батьків. Не нав'язуйте вашу ідеологію; поважайте вибір дитини. Як батьки ви завжди можете сказати їй, що добре, а що погано, але краще, звичайно, дозволити дитині самій вибрати те, що буде добре для неї.

Розвивайте навички спілкування. Вважається, що в сучасному світі людина з хорошими навичками спілкування більш успішна. Допоможіть дитині розвинути навички ораторського мистецтва й подолати страх перед публічними виступами, запишіть її в театральний або акторський гурток. Такі заходи, як театральна вистава, ви можете організовувати також у себе вдома, запросивши друзів своєї дитини.

Припиніть порівнювати дитину з іншими дітьми, почніть поважати її. Ніколи не порівнюйте старання й досягнення вашої дитини з аналогічними проявами інших дітей, братів чи сестер. Уникайте заяв типу: «Він забив більше голів, ніж ти», «Твій брат увійшов у когорту кращих», «Твій близький друг такий хороший спортсмен, а ти не любиш спорт», «Чому ти не береш приклад з товариша?» тощо. Цінуйте те, що ваша дитина зробила, й те, на що вона здатна. Так ви станете ближче до неї.

Будьте з дитиною до кінця.

 Обов'язок батьків – ніколи не зупинятись на півдорозі. Учіть дитину завжди закінчувати розпочату справу. Це прищепить їй смак до виконання завдань, почуття відповідальності та впевненість у собі. Будьте з дитиною до кінця в усьому та завжди підтримуйте її як емоційно, так і практично.

Вірте у свою дитину. Дитині важливо дати зрозуміти, що ви будете з нею до кінця в будь-якій ситуації. Адже якщо вона буде впевнена у вашій підтримці, то стане досліджувати щось нове, не боячись зазнати невдачі. Це прищепить їй відчуття сміливості та безстрашності.

Поставте дитину на шлях духовності. Коли дитина зазнає невдачі, нагадування про «Вищу силу» може допомогти їй отримати внутрішню мотивацію. Нехай дитина повірить, що при будь-якому варіанті розвитку подій Всевишній дивиться на неї та направляє. При цьому роз'ясніть їй значення прислів'я «На Бога надійся, а сам не дрімай».

Виховання в дитини почуття відповідальності та впевненості в собі – безперервний і тривалий процес. При цьому величезна радість спостерігати, як дитина росте! Головне завдання батьків полягає в тому, щоб допомогти їй вирости впевненою в собі людиною. Успіхів вам у нелегкій справі виховання!

Як привчити дитину до читання?

 Батьки часто нарікають, мовляв, діти зовсім не цікавляться книжками і не відлипають від ґаджетів. Чому віртуальні світи так захоплюють малечу і як показати їм, що читання нічим не гірше за гру на смартфоні?  Кілька простих порад від експертів, які допоможуть виховати справжнього книголюба.

Знайомте з книжками змалечку

Якщо книжки від народження є звичною частиною оточення малюка, він рано чи пізно ними зацікавиться — тут годі сумніватися. «Нижньої межі» для знайомства з книжками нема. Їх можна показувати навіть немовлятам, які щойно навчилися фокусувати зір на картинці. Звісно, вони ще не розуміють, що це і навіщо, але звикають до книжки коло себе — і це вже перший маленький крок.
Коли ж дитина вже здатна сидіти й гортати сторінки, її цілком можна знайомити з міцною книжкою-картонкою. Спочатку малюків зацікавлять барвисті картинки, але вже згодом вони будуть готові слухати й текст. Не слід забувати, що всі діти розвиваються по-різному, у кожного свої інтереси на різних етапах. У знайомстві з літературою головне зробити це не якомога раніше, а якомога якісніше, щоб книжка стала для дитини привабливим об’єктом для цікавого дозвілля, а не тим, до чого її змушують.

Починайте з правильних книжок

Вибираючи книжку, варто зважати на вік дитини та на її інтереси. Якщо зовсім малюкові читати про принцес і лицарів, він навряд чи зацікавиться, адже поки що не розуміє, хто це такі. Натомість, він добре знає, хто такі песики й котики, тож їхні зображення на книжкових сторінках привернуть увагу крихітки. Запропонуйте книжки-мішанки про тварин. Вони, зазвичай, зроблені з безпечного цупкого картону, містять яскраві прості ілюстрації, а принцип mix & match перетворює знайомство з книжкою на захопливу гру. Кожна сторінка розрізана навпіл, і дитина може довільно поєднувати половинки сторінок, шукаючи правильні комбінації або створюючи нових кумедних істот.

Не примушуйте до читання

Щоб не прогадати з тематикою книжок, треба зважати на інтереси дитини. Тут слід бути спостережливими: дивитися, які мультики найбільше любить малюк, які ігри його захоплюють. У батьків інколи є власне уявлення про те, чим має цікавитися їхня дитина. Велика помилка — намагатися нав’язати «правильні» на вашу думку зацікавлення через книжки. Навряд чи дитина буде в захваті від читання, якщо давати їй книжки, до яких не лежить душа. Тут якраз потрібен протилежний підхід: пропонувати малечі книжки про те, чим вона горить, хай навіть це не зовсім те, чого очікують від неї батьки. Недарма улюблена письменниця багатьох поколінь Джоан Роулінг сказала: «Якщо ви не любите читати, значить, ви просто ще не знайшли потрібної книжки».

Отже, в жодному разі не треба змушувати дитину до книжки, щоб не відвернути її від читання назавжди. Але можна зробити навпаки: заборонити! І це подіє!

Зробіть читання сімейним дозвіллям

Коли в родині існує традиція читання і батьки показують власний приклад, шанси виховати дитину затятим читачем неабияк зростають. Дитина, яка росте серед книжок, сприймає читання як норму повсякденного життя, змалечку відвідує книжкові події, фестивалі, крамниці, навряд чи колись постане перед вибором «книжка чи ґаджет», адже для неї вони не конкуренти.

Коли малюк ще не вміє читати сам, важливо, щоби батьки знаходили час регулярно читати йому уголос. Дітям ніколи не буває забагато спільного дозвілля з батьками, і читання — один з найкращих способів його проводити. Малюки обожнюють, коли батьки читають виразно й емоційно. А як чудово влаштовувати рольові читання всією сім’єю! Або навіть розігрувати вистави за мотивами улюблених книжок: знаходити «акторів» можна серед дитячих іграшок або ж робити їх власноруч. 

Обговорюйте прочитане з дітьми

Дуже важливо, щоби батьки не лише читали разом з дітьми, а й обговорювали прочитане. Це і заохочує дитину до читання, і сприяє порозумінню в родині. Діалог між батьками та дітьми формує довіру в родині, показує дитині, що нею цікавляться, на її думку зважають. Після читання можна, наприклад, запитати, який персонаж сподобався дитині найбільше, який не сподобався і що, на її думку, відбудеться далі. Варто давати крихітці простір для фантазування та заохочувати її висловлювати своє бачення.

Ідеальна для сімейного читання та обговоренням — серія «Мистецтво мислити» французького філософа-практика Оскара Бреніф’є. Звісно, дитина може читати ці книжки сама, але значно ефективнішими вони будуть у взаємодії з батьками. Наразі вийшли друком перші дві книжки серії: «Хто я?» та «Що добре, а що погано?». Вони складаються з тематичних запитань, замислитися над якими пропонує філософ. До кожного запитання наведені різні варіанти відповіді, а також додаткові запитання, які допомагають осягнути тему глибше. Обговорюючи ці запитання й відповіді з дитиною, батьки можуть побудувати плідний діалог, зрозуміти свою дитину краще, допомогти їй пізнавати світ і своє місце в ньому. Саме таким і має бути якісне сімейне читання. Видавці Бреніф’є в Україні вже мають чимало відгуків від батьків, і всі дуже задоволені, що в них з’явився такий помічний інструмент у формуванні дитячої особистості.